Щоправда день почався не з них, а із заїзду до однієї з колишніх баз НАТО на півдні Ісландії. Сама база як база: радари, колючий дріт, але там ще був дуже мальовничий вид на гори. Власне з цього місця і починалось посічене фіордами південно-східне узбережжя Ісландії.
По фіордах я навіть не знаю що розповідати, їх красою можна лише насолоджуватись.
Кілька годин подорожі цією місцевістю пролетіли миттю навіть незважаючи на те, що ми спинялись заради фожно кожні кількасот метрів. За деякий час ми опинились в містечку Дьюпівогур (Djúpivogur). Воно нічим особливим не примітне окрім музею каменів та кісток.
В музеї живуть наглядач Віллі та його собака. Попавши в музей ми там зависли на пару годин у всілякого роду філософських розмовах з Віллі :) Він багато чого цікавого розповідав про камені, про людей, про собак, про Ісландію, тощо. Як будете в тих місцях - обов'язково завітайте і передавайте привіт від його перших відвідувачів з України :)
З Дьюпіворгура ми рванули на північ: до нашого кемпінгу було кілька годин їзди, а на годиннику була вже 10та вечора. Хоча, звісно, в Ісландії то не така вже проблема, бо захід сонця ми спостерігали за півгодини до півночі і виглядало то якось так.
До кемпінгу у місті Вопнафордур ми доїхали близько 2-ї ночі, коли вже потроху почало розвиднюватись (якщо це можна так назвати, адже повністю темно там не було жодного разу). Випивши бридкенького Ісландського пива ми лягли на короткий перепочинок перед довгим наступним днем.